маніфестація

Я у всьому зневірився. Певно це саме головна моя проблема.

Мені здається, що це саме часто трапляється з тими, хто багато чого робить (я зараз не про себе), багато прагне та мріє. Людина з перспективою дивиться вперед і бачить перед собою багато варіантів та можливостей. Але коли вона наближається до всього цього, то дуже часто з нею відбувається розчарування та знеохочення. Бо людина не знаходить того, що вона хтіла.

Саме це зі мною дуже багато разів відбувалося. Я дивився на священство, як на засіб для того, щоб бути щасливим. А потім, коли добре приглядівся, то не побачив, що мої дитячі мрії зовсім не відповідають реальності. Але це не була сама головна моя проблема.

Найбільша біль і певне страждання відбувалося тобі, коли я звертався до людини, сподіваючись від неї любові та доброти, то часто отримував зовсім протилежний ефект. Ось ти дивився на неї, така гарна та вродлива, але коли ти наблизишся до неї, бо можна дуже швидко розчаруватися. Бо зовнішня краса є дуже впливова на людину, однак не може наповнити її.

Колись я приглядався до внутрішньої краси. Усі ми живемо у своєму внутрішньому світі. Він може бути гарним, наповненим, цікавим, широким. І це здається захопливим. Мені здається. Що це певно саме гарне та чудове, що є у цьому світі: душа людини.

Саме страшне в тому, що цей внутрішній світ може належати самій людині. Ти, звичайно, можеш відкрити його комусь іншому. Але це все одно є якимось непередаваним досвідом. Тому людина, хоч якби не хтіла відкрити цей свій світ іншим, та все одно не зможе вповні передати його. Усі митці, хоча і віддавали частину себе у своїх творах, то все одно лише частину.

Тому цей баланс, якій людина відчуває: між прагненнями та їх здійсненням, між внутрішнім світом та зовнішнім — залишається. Коли я усі ці думки почав розмірковувати, то дійшов до певного висновку, що має існувати якійсь зовсім інший вимір. Платон говорив про світ ідей, а ми християни говоримо про Небо, про вічне життя. Про те, що існує якась реальність, зовсім не схожа на цю дійсність. Так, я дійшов до логічного висновку про вічне життя.

Мені здається, що ця прописна істину, яку перейняли усі релігії, а потім так сильно розгорнуло християнство. Але потім люди настільки захопилися цим життям, повірили в те, що тут можна отримати щастя, що відкинули думку про Небо, як нездійснену. Мені здається, що в нас час християнство не стільки конкурує зі світськими теорія про щастя, але і з іншими варіантами розуміння людини і її місця у цьому світі.

Ще ніколи я так свідомо і чітко не розумів якесь своє місце і призначення у цьому світі. Підняти погляд людини на Небо. Дати розуміння людини про Небо. Ніколи не думав, що якась моя дитяча віра може бути настільки чітко та логічно уформована та доведена. Я вчив теодицею, але не сильно то роздумав над тим наскільки вона важлива та потрібна. Я б ніколи не вважав, що саме це стане моєю головною думкою. Але тепер у цьому світі, де всі марять і про те, що я відчуваю сам, десь в глибині себе самого.

Тепер усі усе продають, пропонують, обіцяють. Певно мене охопила гарячка. Я почав думати у світських категоріях. Але не я перший. Апостол Павло коли використовував приклад про бігунів, наводить їх за приклад для християн. Саме таким чином чинили деякі святі. Для них добрі справи були саме таким бізнесом для Неба. Я зовсім не думаю про те, щоб почати на цьому заробляти. Просто я відношу до цього як до справи свого життя.

Я все життя комплексував через свою віру. Мої однолітки жили зовсім іншими категоріями, аніж я. Я відчував себе порожнім та непотрібним у цьому світі. Мені було десь стидно від того, що я ходжу в сутані. Мені було некомфортно від того, що я був знаком Церкви та Бога. Певно я дозрів до того, щоб вийти з тіні. Тепер як ніколи я відчуваю цю спрагу людей та якусь свою потребу в тому, щоб щось сказати людям.

маніфестаціяПублицистика

маніфестація
Публицистика