Искуство и литература, как инструменты достижения людских сердец.
(скромный взгляд на искуство и литературу глазами верующего)
Что мы знаем о пророках-поэтах сегодня? И вообще, кто ими сегодня интересуется по-настоящему? Где ценители искусства, классической музыки? Но даже здесь еще можно делать разграничения. Общаясь с матерью, известной польской композиторши Маркович, я понял, что настоящее искуство вымирает, деградирует. Оно все больше становится пошлым и заурядным. Оно скорее берет свой ориентир на потребительский спрос, нежели отыскивает "ищущих", не развращенных умом и сердцем. Шекспир в начале своего творчества также пытался забавлять публику, устраивая театральные комедии, но известным по-настоящему он стал все же через свои трагедии. Он пережил свои боли и падения в творческом становлении и определился. А сегодня, модные вульгарные течения захватывают скорее талантливые головы, нежели они успевают дозреть для чего-то стоящего. Коечно не все. Например эта же композитор и поэтесса Маркович пошла против течения, но она так и осталась непонятой своими современниками и скорее была признана единицами…Но возможно в этом и есть цена, для нас собирающихся прокладывать путь другим, следующим поколениям. В.Высоцкий пел :
Я не люблю манежи и арены,
на них миллион меняют по рублю.
Пусть впереди большие перемены,
я это никогда не полюблю…
Но разменять себя легче и это широкий путь и в творчестве, но есть узкий, который непригляден и незаметен в начале. Художник Блейк, новатор в искусстве вообще в свое время шел против общепринятых устоев и создал, в конце концов, целое свое мировоззрение и видение, а затем передал потомкам.
Но зачем нам напрягаться?..
Верлен, в практичной жизни скорее неудавшийся человек, так же непонятый своими современниками оставил прекрасные стихи, которые проникнуты чистотою души поэта, хоть и слабого в жизни практической, но имеющего прекрасную душу и вдохновившего многих все-таки к чистоте взаимоотношений.
Но не в цене денежной дешево творчество, а в подаче и расчете на потребительский вкус сегодня. Оно вытесняет то, что должно перед употреблением отстояться , как хорошее вино. Но темпы жизни велики и «ширпотреб» заполонил и искусство, к сожалению. Мы «едим» то, что нам дают, если он выглядит аппетитно. А последствия нас уже не интересуют…
А ветер диктует мне строки,
и солнце ложится на грудь.
Все шепчут слепые пророки,
Но мне вновь уже не уснуть…
Я трезв и спокойно шагаю,
по красной от крови земле…
НО сам я свой путь избираю,
И буду, покорен судьбе…
Вот именно, друзья. Нам бы не уснуть вновь, тем кто ощущает в себе призвание, идти дальше общепринятого и традиционного сегодня, а оно поверьте еще более приземлено чем в те дни…А как писал Виктор Гюго? Или нам известный Достоевский? Разве они во всем следовали за общественным мнением? Где там. Виктор Гюго пережил Наполеона, но разоблачал и тогда светских популярных «краснобаев».
Я верю, что приходит вермя, когда Господь собирается перед своим пришествием принести свет во все сферы общества, иначе, как он будет судить мир. Но мы должны стать той солью, тем голосом для разлагающегося мира. У меня нет иллюзий о христианизации общества, этим занята блудница, но у меня есть вера, что услышать должны многие, в том числе начальства и власти и это послание должно бескомпромисным.
Сокольников Олег,
Украина
Если будем извлекать драгоценное даже из ничтожного - станем, как Его уста... сайт автора:личная страница
Прочитано 13568 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Шановний Олеже!
Дозволю собі не погодитися з Вами.
Головний принцип світського мистецтва від початку доби модернізму: «Мистецтво заради мистецтва». Пройшовши через палітру розмаїття – імпресіонізм, символізм, неокласицизм, неоромантизм, неореалізм, авангард, футуризм тощо – і вичерпавши цю парадигму модерних шукань світське мистецтво дійшло до постмодерного світоглядного рішення: не можна створити нічого нового, нам лишається лише гра на руїнах попередніх культур – колаж, кітч, пародія, гра фрагментами, стилізація тощо (інтертекстуальність для освічених, цинічне розважання – для споживачів масової культури). Гуманізм сказав: людина в центрі всесвіту; Ніцше констатував: «Бог помер» (в модерній добі немає абсолюту), атеїстичний екзистенціалізм з жахом осмислив тягар буття в обезбоженому світ. А потім прийшов відчай постмодерну – гра на руїнах попередніх культур. Інколи ця гра прикольна, але серце не зігріває.
Християнське мистецтво існує не заради мистецтва, але завдяки щирому бажанню християнина воздати славу Богові: через славослів’я (в цьому вкорінена більша частина християнської поезії), через втішання брата по вірі (наприклад, християнська проза «для християн»), через навернення невіруючих (твори «євангелізаційного характеру»). Християнська література «моралістична» та «педагогічна» за суттю. Тут ніякого штукарства («штука заради штуки»). Християнський автор може узяти будь-яку форму – детектив, квест, казку, візію, сонет, катрен, верлібр, рок-оперу – і звісно, чим майстерніше митець володіє матеріалом, тим більше радості його реципієнтам (отже й вони прославлять Бога), але головне в християнському мистецтві – зміст. А він не може відступати від християнських світоглядних засад…
Так, творчий пошук існує і для християнського митця – він шукає Христа, вчиться бачити Його долоню в своїх буднях. А вже потім підшукує форму (вже як засіб), аби поділитися своїм переживанням Зустрічі з Божим Словом, яке створило світ і самого митця, з ближніми.
Якщо ж християнський митець повертається до світського принципу пошуку творчої новизни, то врешті втомлюється і вичерпується.
Поетові-християнину
Пс.127:1
Коли вірша Господь не дарує,
Даремно шукати рими.
Хай серце і час, і слова не марнує.
Шукай нині Божі обійми.
Комментарий автора: Могу с вами согласиться от части...Но, в целом искуство состоит из многих личностей,которых трудно классифицировать светские они или нет...Например, в музыке Бах, в литературе Достоевский, в науке Марцинковский или тот же Блейк, с его падениями и обращениями к Богу... Не все они жили лишь для искуства или литеретуры, но в то же время не писать они уже тоже не могли...Вы, скажете, что это идолослужение...Но Израиль также за всю свою историю стремится на Сион...Он его теряет, когда грещит, согласен...Так происходит и с творческими людьми. Многие из них верят в БОга, но не все Ему себя посвящают. Но есть и те, которые стремятся к отрешенности от мира...Этим пропитаны их произвидения, тот же Виктор Гюго...Мы, взявшиеся за перо, не можем принебреч нашими предшественниками, но в первую очередь Господь - Источник нашего творчества,здесь я согласен...
Сергей
2008-04-22 05:35:14
Знаешь, Олег, наверное ты напрасно поместил стихотворение. Оно слегка "заретушировало", что ли основной вопрос, а потому возникло недопонимание. Разжижение искусства, увы бесспорный факт. Об этом свидетельствуют полки книжных магазинов. Да, возможно найти истинное произведение, но лишь - найти. "Чтиво" же лезет в глаза, им завалены все полки. И у почитателей этого "масс"-чтива все возрастает агрессия - "к ногтю" всех, кто не разделяет их интереса. То же самое, к еще большему сожалению происходит в общинах, порой незаконно именующих себя "церквами". Засилье попсы, рока, а сейча и рэп "христианский" появился. И звероподбные выкрики во время "прославления". Возможно, что я согласился бы с тем, что каждому времени - свои песни, но лишь в свете сказанного Павлом: "для Иудеев я был как Иудей, чтобы приобрести Иудеев; для подзаконных был как подзаконный, чтобы приобрести подзаконных"(1Кор.9:20).
Возможно, наверное, использовать эти стили, но лишь для общения. Для того, чтобы как-то начать разговор, что ли?! Но использовать подобное на Богослужениях?!?! Простите, но это - оскорбление Святого Духа! Да, Давид плясал, так, что его же жена уничижила его: "Когда Давид возвратился, чтобы благословить дом свой, то Мелхола, дочь Саула, вышла к нему на встречу и сказала: как отличился сегодня царь Израилев, обнажившись сегодня пред глазами рабынь рабов своих, как обнажается какой-нибудь пустой человек!"
(2Цар.6:20) Только вот, у всех ли так сердце расположено к Богу, как у Давида? Все помнят его "пляску", но многие ли помнят его слезы?
Все это свидетельство приближающихся последних дней. Можно сколь угодно спорить, но когда на сцене грохочут барабаны, и ревет бас-гитара, как-то не о Жертве Христовой вспоминается, не о Его смирении, а, скорее, о Содоме и Гоморре. И не прозвучат ли однажды для "новых" слова: "И тогда объявлю им: Я никогда не знал вас; отойдите от Меня, делающие беззаконие" (Матф.7:23)?!?!
Бог есть - любовь! И Бог есть - огнь поядающий!
С Богом!
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
